День Собо́рності України — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Гул гарматних пострілів, корифей українського театру Микола Садовський гарцює на коні, дзвонять дзвони, люди плачуть від зворушення — так проголошували об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської народної Республіки в єдину соборну Україну. Це був державний вихідний 22 січня 1919 року — день, коли вперше за останні сім століть розділені частини України об’єдналися в одну. Жодні політичні перипетії не змогли зупинити цей день — ні польсько-українська війна, ні антигетьманське повстання, ні проголошення федерації з небільшовицькою Росією чи «лівацька» політика Директорії. Це були лише тимчасові труднощі на шляху до великої мети — об’єднання країни, яку роками розділяли Австро-Угорська і Російська імперії . «Український народ по обидва боки Збруча має бути навіки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю», — так згодом написав про цю подію письменник і політик Володимир Винниченко. Як попри століття залежностей і турбулентність повоєнної Європи об’єдналися Схід і Захід України — дивіться у третій серії проєкту «10 Днів незалежності»  - https://www.youtube.com/watch?v=uN3guZ04omA

З2 рік тому в Україні відбувся «Живий ланцюг» («Українська хвиля») з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року.

Ця акція, яка відбулася у неділю, 21 січня 1990 року, в переддень свята Злуки, – одна із наймасштабніших такого роду у світовій історії.

«Живий ланцюг» став одним із важливих кроків до відновлення Української держави. Люди взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності.

Акцію «Українська хвиля» організував Народний рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв'язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні.

Іван Драч згодом у своєму щоденнику зробив запис щодо «Живого ланцюга»: «Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху Михайло Горинь».

Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів.

У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.

«Живий ланцюг» 1990 року (архівні фотографії) -https://www.radiosvoboda.org/a/archive-photos-zhyvyi-lantsiug-lviv-kyiv/30386492.html